Він посміхнувся: Дозволите представитися: я директор нашого Інституту… Все правильно, це повинно було трапитися, – немов відповів він на моє німе питання, – і передайте друзям, що ми їх дуже чекаємо – хай поспішать!”

Тут я прокинувся як від поштовху. Останні слова луною звучали в голові. Я включив світильник і записав: “ми їх дуже чекаємо – хай поспішать!”…

26 жовтня 1998 року