В кінці жовтня 1971 року блакитний Фольксваген-Жук, завантажений незвичайним науковим устаткуванням, в’їжджав в заповідник недалеко від містечка Темекула [Temecula], яке розташовується в південній Каліфорнії. За кермом сидів 47-річний інженер-електронщик на ім’я Джорджа Лауренс [George L. Lawrence].
Разом з ним на пасажирському сидінні їхав його асистент, який повинен був допомогти Лауренсу зробити польові виміри випромінювань, витікаючих від кактусів, дерев, чагарників. Лауренс спеціально вибрав саме цей парк, оскільки він лежить в низькій долині, в яку не проникають електромагнітні випромінювання навколишньої цивілізації, тобто
у даному парку була можливість зробити чисті виміри біострумів рослинного миру.

Сучасне устаткування, зроблене по методу Лауренса. Проект LUCAS Майкла Теру.

Лауренс також як і його колеги по дослідженню біокомунікації, такі як Бакстер, Фогель, Саувін, працював з рослинами як биодатчики. Але Лауренс ввів в ці дослідження своє новшество1 – він клав живу рослину у ванну з фізіологічним розчином, яка у свою чергу поміщалася в трубу. Ця труба екранувалася від зовнішніх електромагнітних впливів за типом клітки Фарадея.
За допомогою цього приладу Лауренс виявив, що рослини є набагато чутливішими датчиками, ніж звичайні електротехнічні деталі. В ході своїх експериментів Лауренс прийшов до висновку, що біоструми, витікаючі від рослин, повинні реєструватися за допомогою рослин.

На відміну від інших дослідників біокомунікації, які підключали електроди приладів до листочків рослин, Лауренс нічого не підключав до досліджуваної рослини, а натомість направляв на нього свою трубу, в якій знаходилася рослина у ванні з фізіологічним розчином.
І саме ця рослина уловлювала біохвилі, і передавало їх через підключені до нього датчики до реєструючих приладів. Відстань від труби до об’єкту-рослини могла варіюватися в межах декількох сотень метрів.
Якщо відстань була дуже далекою, то для точного наведення на об’єкт Лауренс пристосував до основної труби маленький телескоп, і за допомогою якого він наводив основну трубу на досліджуваний об’єкт. Для кращого уловлювання біохвиль Лауренс зробив насадку на приймальний отвір труби у вигляді рупора.

Биодатчики труби працювали за наступним принципом: через них пропускалися слабкі синусообразниє струми, які на виході посилювалися і підключалися до динаміка, проводячи в нім монотонний звук; коли биодатчики реєстрували біохвилі, то вони вносили зміни до прохідних через них струмів, що виражалося в зміні звукового тону динаміка.

Електрична схема приладу Лауренса по детектуванню біологічних сигналів. Опис схеми дивитеся в статті “Detecting Biodynamic Signals” by Michael Theroux