І як тут не пригадати, що цей архів в сорока великих ящиках, практично не описаний при отриманні в Індії, так і не був законно прийнятий комісією експертів при тому, що привіз в Москву,6 а найбільш цінна його частина двома валізами була прямо з аеропорту перевезена на квартиру нинішнього віце-президента МЦР Л.Шапошниковой.

Навряд чи все це відомо поважаним метрам, які підписують листи-звернення в захист Міжнародного центру Реріхов в Москві. Вважаю, вони роблять це з різних причин. “Для доброї справи”, наприклад. Переліки прізвищ виходять значними і грізними.
Але ж не менш значними були імена інших академіків, президентів, директорів і радників, що входили спершу до складу правління Радянського фонду Реріхов, використаних нинішнім віце-президентом МЦР і потім вигнаних за непотрібністю. Це ми вже проходили. Після всього, що там трапилося, імена метрів, що підписали, не додадуть “феномену Гуру” законності або порядності.
Маніпуляція людьми, безсердечне їх використання як простого “засобу” перекручують на практиці духовні істини реріховського спадщини.

Альтернативою може бути тільки серцева, добровільна, ділова співпраця духовна вільних, компетентних і відповідальних людей. І такі об’єднання вже існують і працюють.
І держава, увійшовши до контакту з ними, допомагаючи їм (наприклад, у формі створення державного музею Реріхов), могло б безпосередньо здійснювати свої функції гаранта і правозахисника достовірно демократичної громадськості. Так само як і захист духовного здоров’я країни від нахрапистих “вчителів”.