Після всього, що трапилося в Радянському фонді Реріхов

На початку червня ряд газет опублікували листи-звернення на підтримку Міжнародного центру Реріхов (МЦР) в Москві за підписом відомих діячів культури і науки. Одночасно на ім’я президента РФ Б.Ельцина пішли телеграми з проханнями про активне втручання і підтримку зусиль МЦР по створенню “Великого музею Реріхов”.
Чому не тільки не зникають, але всі множаться ускладнення в роботі МЦР? Хто і чому заважає створенню справжнього Центру Реріхов? Хто винен в невиконанні обіцянок, даних С.Н.Рериху при передачі їм спадщини сім’ї до Росії, і, перш за все, зобов’язань по відкриттю до 1 січня 1991 року музею Реріхов у відремонтованій “садибі Лопухиних” на вулиці Маркса-Енгельса?

Повернемося до того, чому керівництвом Міжнародного центру Реріхов знов, і в який вже раз, піднімається “правозахисна кампанія”. Дуже часто кричить голосніше за всіх той, на кому шапка горить. І нинішня кампанія по викриттю всіх властей предержащих, мабуть, наймасштабніша з тих, що проводяться керівництвом МЦР, а конкретно його віце-президентом Людмилою Шапошникової.
А незадовго перед нею вона публічно (у лютневих “Правде”,1 “Народній газеті”) вилаяла вдову С.Н.Рериха пані Девіку Рані Реріх за те, що та поховала Святослава Миколайовича не так і не там, як обіцяла нам Л.Шапошникова. А ще раніше було організовано друкарське цькування С.Житенева, душоприказника С.Н.Рериха.
А зовсім недавно, в травні, по реріховськім організаціях СНД був розісланий папір МЦР, що “відлучає” від реріховськіх подів Р.Рыбакова, – перша довірена особа С.Н.Рериха по переданій до Росії спадщині. А до цього було оббрехано правління і бюро Радянського фонду Реріхов (СФР) нібито за бездіяльність і на цій підставі проведена незаконна ліквідація СФР.
До цього була ошельмована ревізійна емісія СФР, що піддала різкій критиці діяльність Л.Шапошниковой як зампреда правління СФР. І особисто Л.Шапошникова провела тотальне кадрове чищення в СФР, почавши з голови Ради трудового колективу В.Лепешинского. Цілі і суть цієї бурхливої діяльності – крушать тих, що всіх заважають в боротьбі за абсолютну монополію в реріховськіх справах.

С.Н.Рерих в своєму обігу до правління СФР підкреслював необхідність єднання зусиль, “законного, демократичного і наукового” поводження із спадщиною його сім’ї. Систематичне і цілеспрямоване збочення правових і демократичних норм привели до розвалу успішно початої СФР роботи і невиконання зобов’язань даних С.Н.Рериху.
Все це було розкрите і оцінене ще в ухвалі ревізійної комісії СФР від 15 травня 1991 года2 за підсумками документальної перевірки. Там були названі і конкретні винуватці. Правління СФР тоді на критику не відреагувало.