Залишилися на ніч в цьому будинку, але біля годині ночі побачили, як по сходах з верхнього поверху по поручнях спускається яскрава синя куля. Ну, признатися, тут ми не витримали і забралися. Втім, ще один випадок з війни мені згадується. Це було на прусській межі. Ми цілим штабом ночували в одному будиночку. Посеред ночі всі ми прокинулися, одночасно скрикуючи щось про коней.
Хто кричав, навіщо сюди привели коней; хто кричав: Коні, коні скачуть. Сам я теж прокинувся, в темноті біля мене з тупотом і іржанням мчали якісь коні. Вартові, що були зовні, нічого не чули. На ранок ми дізналися, що наш табун був знищений снарядом, що вибухнув.

Монгол пожвавився і підхопив:

– Я теж чув цих невидимих тварин, але це було в юрті шамана. Шаман викликав підвладні йому сили, і ось в темноті ми чули гучний скік і іржання цілих табунів коней. Чули політ зграї орлів і шипіння незліченних змій в самій юрті. Вам би поговорити з нашим військовим міністром. Адже він віщун, і міг би розповісти вам багато несподіваного для вас.

– А чому ви думаєте, що те, що ви говорите, для нас несподівано?

– А так вже звик, що всі приїжджі саме наше звичайне називають чимось особливим…

Проф. Микола Реріх

Гімалаї