“Все-таки не вірю я в те, що ви про те, що бере розповідаєте. Просто це якісь підсвідомі рефлекси мозку, хіба мало що ми читаємо, чуємо і бачимо.
Потім все це забуваємо, а звивина мозку десь зберігає і при нагоді виявляє те, що нам вже здається як абсолютно стороннє”, – так говорив мені в Урге приятель, який по своєму службовому положенню вважав, що скептицизм буде якнайкращою ознакою гідності.

Ніколи не слід наполягати і прагнути переконувати. Часто потрібно лише звернути увагу, і життєвий потяг сам міняє свій хід, дивлячись на цей знак семафора. Не наполягаючи, приятелеві було розказано ще декілька випадків, об’єднаних думкою про те, що бере.

Розповіли про Тибеті роланге1 – неділі трупів, але, звичайно, скептик тільки знизав плечима – навіть, мовляв, і говорити про це не варто.
Розповіли про випадок в Америці, де високо інтелігентна персона говорила, що в неї вселився її померлий жених і контролює все її життя, дає поради, вказівки і проявляє таку відокремлену від її свідомості, що заподіює їй нездужання не тільки духовне, але навіть перехідне в область фізичну.

Наш скептик відмітив, що в азилуме2 для лунатиків “одержимих”, ймовірно, дуже багато, а в практиці суду ці випадки безвідповідальної свідомості загальновідомі, але що це його аніскільки не переконує.
Розповіли йому, як китайці указували, що в хотанського Дао-Тая3 вселився убитий їм Тітай, причому указувалося, наскільки вбивця прийняв деякі характерні звички убитого, і саме обличчя вбивці в найкоротший час характерний змінилося.

Скептик знову тільки знизав плечима. Пройшло декілька днів, і одного разу наш скептик увечері прийшов маючи якийсь дивний вигляд – мабуть, він був чимось збентежений і шукав кращий привід розповісти про щось. Нарешті він не витримав:

“Ось послухаєш ваші розповіді, а потім і почнуть траплятися в житті дивні речі. Після нашої розмови останнього, пам’ятаєте, про це, як ви говорите бере, мені потрібно було зайти до китайця фотографові. Одружений він на зовсім простій бурятці, безграмотній. Я давно їх знаю. Бачу, китаєць невеселий якось, навіть змінився.
Питаю, в чому справа, чи не хворий? “Ні, – говорить, – я-то сам здоровий, а ось з дружиною моїй погано. Дуже погано, і хто її вилікує, вже і не знаю. Недавно почала вона говорити найдивніші речі. Тлумачить, що хтось вселився в неї і ніби то не один, а два. І звідки вона такі слова бере – один що ніби то потонув, а інший з перепою помер, п’яниця.
Я-то знаю, що таке буває, і у нас в Китаї таких випадків багато”. Я попросив його покликати дружину. Прийшла вона. І без того-то вона була маленька і щупленькая, а зараз показалася вона мені ще худєє, ще тонше. Як і говорю – зовсім проста бурятка, безграмотна. Увійшла вона, а чоловік її вийшов з кімнати. Принесла вона мені сподіваюся.